Моя дитина захоплюється спортом, а саме футболом, та колекціонуванням монет. Також він є активним учасником проєкту UActive. Його найбільша надихає підтримка й віра, водночас він зовсім не сприймає крик. У сина є заповітна мрія - власний будинок з панорамними вікнами й великим підвіконням, щоб ввечері сидіти там, просто дивлячись на небо.

На жаль, війна принесла важкий досвід. 12 березня 2022 року син бачив перших поранених і вбитих. Напередодні повномасштабного вторгнення у нашій родині з'явивсь малюк. Навіть ранок 24 лютого, коли було видно полум'я над аеродромом біля сусіднього села, ми не думали, що все серйозно. Але ніч з 12 на 13 березня була справжнім пеклом: ворог впритул з артилерії розстріляв село. Тоді ми з родиною перебували у шкільному укритті.

На ранок відбулася евакуація тільки з документами в руках. Ми вирушили в мандри з немовлям і 10-річною дитиною. Спочатку опинились на Одещині, де в одному будинку тулилося 5 сімей, потім доля закинула нас у мале село на Тернопільщині. У лютому 2023 року не стало мого чоловіка. У березні ми переїхали в Миколаїв, щоб бути ближче додому. Наш будинок в селі пошкоджено, відновити його своїми силами тяжко. З вересня 2025 року діти вийшли на змішане навчання, до цього була дистанційка. І хоча у нас немає активних бойових дій, проте сигнал «повітряна тривога» лунає часто, чути, як б'ють по сусідній Херсонщині, а в селі поруч жужать ворожі ФПВ.