"Моїх рідних катували в російському полоні за проукраїнську позицію"

Співробітники ФСБ погрожували моїй родині фізичною розправою. Вони казали, що моя родина нацисти, фашисти. Довелося нам виїхати з Енергодара.

Однокласник мого сина сказав співробітникам ФСБ, що наша родина націоналістична і підтримує Україну. А там багато не потрібно. Достатньо, що ти українець, за Україну, любиш свою державу, своє місто і все українське. Цього було досить для того, щоб почали погрожувати, знущатися, арештовувати. Кидати в підвал. 

1 чи 2 березня російські війська намагалися увійти в Енергодар. Я дуже добре пам'ятаю, як майже половина міста виходила на захист. Три дні виходили захищали місто. Люди перекривали собою дорогу на під'їзді до Енергодару. А на третій день увечері окупанти розпочали обстріл і прорвалися до нашого міста і до атомної станції.

Були обшуки у мене в квартирі, і в квартирі моїх батьків. Пограбування. Перерили всю квартиру. Нас з батьком не було вдома. А мою матір, мого чоловіка і мого сина забрали в полон. У катівні, ями так звані. Це, напевне, був найважчий період: коли ти не знаєш, де твої рідні і що з ними. 

Потім протягом всього часу то зятя заарештовували, то чоловіка. Сина довго не відпускали. Він був вісім місяців у полоні в окупантів. Потім його випустили на окупованій території, абсолютно без документів, без кредитних карток, без засобів для існування. Кожного дня я боюсь, що знову прийдуть за ним і знову будуть катувати. Коли були обшуки, росіяни забрали всі його документи і навіть їхні ксерокопії. І банківські картки, і ноутбук, і телефон. Усе, що може підтвердити його особистість.

Ми виїжджали через Василівку "дорогою життя". Троє діб ми там стояли, ночували в черзі. У той час моєму онукові було три місяці. І на третю добу нас насилу пропустили на цьому пропускному пункті у Василівці.

Ми приїхали в Ромни. Я сама звідси. Тому поїхали навмання на мою батьківщину. 

Продовжуємо жити з вірою в краще. Кожного разу себе умовляю, що буде все добре. 

Війна, напевне, закінчиться нескоро. Я думаю, що точки повернення вже не буде. Ми вже стали іншими і стали цінувати те, що мали раніше. Дуже вірю в нашу Перемогу і хочу, щоб Україна розвивалася як європейська цивілізована держава.