В цей день мені написав двоюрідний брат повідомлення зі словами: «Як ви? У вас там все гаразд?» Я, як раз збиралась на роботу після відпустки. Напередодні ми з моїм чоловіком дізнались, що в нас буде маленька дитина, після 4 років разом. Тому я не могла повірити, що трапилось таке лихо. Вийшовши на роботу, бачила як люди стоять у черзі до банкоматів, деякі люди з валізами сідали у свої машини. Десь під аптеками та продуктовими магазинами почали вже створюватися черги. Їхавши на роботу побачила, що є вже черги на заправках, і там стоять багато машин. Я не могла повірити, що ось я вагітна, і тут трапилось  таке лихо.

Труднощі були всюди: їжу гребли з поличок магазинів, пусті полки, закриті продуктові магазини. Всі лабораторії для здачі аналізів закриті, в аптеках черги, або відсутність ліків. В мене захворювання щитовидної залози, і ліків було не достати ніде по країні + моя перша та довгоочікувана вагітність. Тому я майже весь час лежала у ліжку, і працювала з ноутбуком із дома, благо дозволяла моя робота. Були думки виїхати з країни у більш спокійне місце, але шоком для нас були черги на кордоні, їхати в хто зна куди. Та ще потяг ходив тільки з сусіднього міста, де були такі черги, давки людей, бо пускали всіх людей, щоб виїхати. Я боялась, що мене вагітну, та з племінницею задавлять там, або я змерзну чекати наступний потяг, який буде через 12, а то і всі 20 годин. Тому ми залишились поряд зі своєю сім’єю.

Моя найголовніша проблема була це брак необхідних ліків, яких не можна було купити в нашій країні ніде. Тому я просто благала, щоб все було добре, і як кажуть, що в кризових умовах ми можемо робити неможливе, то сталося так, що через декілька місяців все прийшло у норму, мабуть моя вагітність дала мені сил триматись заради маленького життя.

Ми живемо разом з чоловіком і нашим маленьких хлопчиком. Наш тато працює у критичній інфраструктурі, а ми його з нетерпінням завжди чекаємо вдома.

Із приємного - це поява на світ нашої дитини в умовах воєнного  стану. Моя робота пов’язана з критичною інфраструктурою, я працюю у вугільній галузі, але зараз я у декретній відпустці. Є річ, яку подарував нам наш друг, перед тим як пішов захищати нашу країну. Він загинув в квітні 2022 року, під часи оборони Маріуполя. Ця річ буде нагадувати нам про нього, про страшні події, які трапилися з нашою країною.