Углач Поліна, 17 років, Вільногірський ліцей №4, 9-Б клас

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Євтухова Лідія Миколаївна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Це був звичайний ранок. Я, як завжди, прокинулась, поснідала та зібралася до школи. Але перед самим виходом з квартири мені зателефонувала мама. У той момент я навіть не усвідомлювала, як цей дзвінок може перевернути моє життя. Я взяла слухавку і, замість доброго ранку, почула: «Почалася війна». Спочатку не зовсім зрозуміла, що відбувається, адже в голові не вкладалося, що в наш час важливі питання можуть вирішуватися війною. На душі було дуже тяжко, бо війна – це багато невинних смертей. Той день я навіть не пам'ятаю, тому що забрали батькового друга; це тяжко пережити, коли на війну забирають близьку тобі людину. Для моїх батьків той день теж видався дуже тяжким, адже позабирали багато їхніх колег-чоловіків з роботи. Після початку війни мама втратила роботу, бо була дуже велика ймовірність влучання ракети у завод. Тато працював один, було дуже тяжко, але ми не зламались.

Коли я вперше почула сирену, дуже сильно злякалась, адже боялася потрапляння ракети у наше місто. Моє життя після 24 лютого ніколи не буде таким як раніше. Але не треба здаватись і завжди триматися разом, бо наше життя продовжується. Через свій вік я не можу вступити до лав ЗСУ, але можу воювати на інформаційному фронті.

Більше всього мене приголомшило ставлення російського народу до України. Я не думала, що росіяни підтримають війну. Після побачених звірств у Бучі, Гостомелі, Ірпені, Ізюмі та в інших містах моє ставлення до росії та її народу стало набагато гірше, аніж було до цього. Це країна - агресор, яка принесла багато горя не лише Україні, а й Грузії, Чечні, Сирії та іншим державам.

Моя сім'я активно допомагає ЗСУ. У перші дні повномасштабного вторгнення батьки одразу перерахували тисячу гривень. З початку війни у соцмережах зустріла дуже багато дітей, які розповідали, що вони пережили, в більшості - це діти з Маріуполя. Я встигла поспілкуватися з сорока дітьми, які розповідали мені ті жахіття, що робили російські солдати. В інстаграмі та в телеграмі активно надаю психологічну допомогу таким дітям. Мої батьки допомогли знайти квартиру для переселенців з Донецької області. Незважаючи на те, що зараз відбувається в нашій країні, ми не здаємося і надаємо допомогу тим людям, які її потребують. На сьогоднішній день мир для мене - це коли немає війни, люди поважають один одного, а держава діє в інтересах народу. Мир потрібен не тільки країні, а й кожній родині. Перемога повинна бути тільки за Україною. Я вірю в наші Збройні Сили та в нашого президента. Наша сила в єдності та міцності, ми вільний та сміливий народ, який завжди готовий боротися за свою свободу та незалежність.

Слава Україні!