Історії, які ви нам довірили
«Моя сестра з онуком сховалися під стіл, вона закрила дитину собою»
Я вийшла заміж у сімдесятому році. Познайомилася ось із цим молодим чоловіком, ще коли він був молодим. І ми почали обживатися.
Тут жила його мама, ми жили з нею, а потім почали будуватися. Поряд жила мама. Свій будинок ми будували з дідусем удвох, переважно він. Стіни допомогли нам скласти, дах потім якось разом покрили, а решта – перегородки, все-все він сам склав. Багато чого тут руками своїми зробив. Допомагали і діти, і зять, так ось потихеньку-потихеньку.
Коли війна почалася, нам дуже було важко, дуже складно. Пенсію нам не давали кілька місяців. Ми виживали, як могли. Дуже було важко. Запаси всі закінчилися. Дуже важко було без пенсії.
Потім почалися городи, кабачки пішли. Ми оладки пекли з кабачків. Потім помідорчики пішли, картопелька. А потім вже нам виплатили пенсію, тоді вже, слава Богу, трішки легше стало.
Обстановка дуже важка, напружена. Десь вибухне, бахне – ти на нервах, нерви слабкі стали. Боїшся всього.
Було 31 серпня близько шостої вечора. Тут проживала моя сестра, з Луганська приїхала, від бомбардування втекла з онуком. Йому було три рочки. І коли це все почалося, вона була в будинку, їсти готувала, а внучок тут під навісом грався. І коли почалося, вона його швиденько затягла в будинок. Сховалися вони під кухонний стіл, вона його прикрила собою. Ну, слава Богу, в будинку нічого не постраждало. Вікна посипалися і дах сильно розбило.
Ми навідуємося до нашого будинку, приходимо. Порядки наводимо, павуків ганяємо. Хочеться, щоб був порядок все одно. Невістка дуже любить квіти, вона насадила багато квітів. Тут навесні так красиво, усе цвіте: і нарциси, і тюльпани, і троянди. Краса! На городі ми бур’яни прибираємо, біля двору прибираємо, доглядаємо за трояндами в палісадничку.
Три сотки городу, але ми справляємося з дідусем поки, слава Богу. Боремося з бур’янами. Дерева він обпилює, садимо кукурудзу для курочок. Слава Богу, ще рухаємося.
Зараз у нас тут порожніх будинків дуже багато. Не перерахувати навіть занедбаних, вже таких, що валяться. Люди покидали все й поїхали. Це війна накоїла.
Дуже багато повиїжджали звідси. Дуже важко дивитися на це все. Тут шикарне селище було. А зараз йдеш дивишся – там уже порожній будинок, там порожній будинок.
Здоров’я щоб було. Нам більше нічого не треба. Здоров’я і миру. Ми потребуємо миру. А мир буде – і спокій буде. Усе стане на свої місця, діти повернуться додому. Це вже буде чудово. Ось це найголовніше.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
