Життя в окупації для Лілії було одним із найскладніших випробувань. Врешті-решт, вона була змушена покинути рідний Херсон, щоб врятувати собі життя

Вранці 24 лютого я прокинулася від дзвінка мами, яка повідомила про початок війни. Я не могла в це повірити, тому почала збиратися на роботу, але там сказали, що не потрібно йти.

У перші дні війни було дуже важко, бо не було хліба. Коли ми все ж почали виходити на двір, то побачили, що магазини порожні, а на базарі можна було розрахуватися тільки готівкою, яку ніде було зняти. Мені пощастило, що мої сусіди виявили дивовижну людяність, бо ділилися один з одним чим могли, підтримували емоційно.

Ми не могли вийти з дому, бо росіяни розстрілювали машини та людей.

Я дуже боялась, що зараз постукають у мої двері й заберуть мене за мою проукраїнську позицію та активну діяльність для розвитку української культури. Тому я вирішила виїхати з Херсону. Нажаль, мама з бабусею залишилися в окупації, і я дуже сумую за ними.

До війни я працювала в бібліотеці й ця робота збереглася, але гроші не отримую з липня. Тому доводиться жити на виплати для ВПО.