Після початку війни рідний Вугледар Ірини Зурабівни перетворився з мирного міста у справжнє пекло

Війну я зустріла у рідному Вугледарі. Всі мої радісні думки, що я скоро стану бабусею, вмить були затьмарені. Ми одразу відчули на собі всі труднощі війни, адже у нас не було води, газу, опалення та світла. Нам доводилось збирали дощову воду, щоб втамувати спрагу. А для приготування їжі ми зробили піч, у свята навіть спекли Великодній хліб.

Вугледар постійно обстрілювали. Наш будинок теж постраждав, адже у перші дні від вибуху вибило вікна.

Мій дванадцятирічний син досі боїться спати один, навіть просить провести його вночі до туалету.

Врешті, ми вирішили евакуюватись з міста та забрали с собою своїх трьох котів. Люди дуже дивувались, чому ми їх забираємо з собою в невідомість, але ми не змогли їх залишити.

Всі мої родичі проживають у різних куточках України, адже всі втікали якомога далі від війни.