Агапов Євген, 11-б клас, Одеський ліцей №111

Вчитель, що надихнув на написання — Піль Майя Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна, що розпочалася двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять четвертого року, стала для кожного українця реальністю, яку до цього ми могли уявити тільки прочитавши підручник з історії. Для мене ці 1000 днів війни стали справжнім випробуванням, що змінили моє сприйняття світу, цінності та відносини з оточенням. 

Я гадаю, що в моєму випадку слід почати з передісторії. Це був звичайний день і 23 лютого у 15:00 я вирушив у Запоріжжя на змагання з настільного тенісу. Уже на половині шляху було оголошено надзвичайний стан. А о п`ятій годині ранку двадцять четвертого лютого, вийшовши з потяга, я був трохи приголомшений. Не знаю, що було в моїй голові, але я спокійно поїхав в готель і ліг спати. Прокинувшись об одинадцятій, я усвідомив, що відбувається. Пам`ятаю, як мені було важко повірити в це. Звуки вибухів, повідомлення про загиблих, страждання людей — усе це накладало відбиток на мою свідомість. Дорога додому була вкрай важкою через відсутність квитків. Ми їхали з двома пересадками та, на щастя, дісталися дому цілими та неушкодженими. Повернувшись в рідне місто,  я з батьками поїхав у село, де і провів наступні три місяці. 

Кожного дня ставало все страшніше, і я починав відчувати обов’язок щось змінити, хотілося бути частиною чогось важливого. 

Я міркував, чим я можу допомогли. Знайшовши однодумців у селі, ми пішли по хатах збирати необхідні речі для людей, що постраждали від війни. Коли ми збирали речі, я зустрів кілька людей, які були готові ділитися своїми історіями. Вони розповідали про свої переживання, про те, як важко було залишити свій дім. Це вражало мене.  

Кожен давав те, що йому було не шкода, щось маленьке, але таке потрібне у ті часи. Закінчивши збір, ми віддали все волонтерам, а вони в свою чергу розподілили ці речі між людьми, яким це дійсно було потрібно.

З часом я почав більше цікавитися ситуацією в країні. Я читав новини, переглядав відео, слухав свідчення людей. Хоча весь матеріал був трагічним, але мене захоплював сам процес. Мені сподобалося осмислювати всю ситуацію і пробувати знайти шляхи її вирішення. Я почав обговорювати ці теми з друзями, намагався просвітити інших про те, що відбувається. Саме тоді я остаточно вирішив, що моя майбутня професія буде у галузі політики та міжнародних відносин. 

Майже тисяча днів пройшло з початку війни, я усвідомлюю, що моє життя стало зовсім іншим. Я навчився цінувати кожен момент, кожного друга і родину. Я став більш співчутливим, готовим прийти на допомогу. Ця тисяча днів війни — це не лише страждання, а й уроки, які я ніколи не забуду. Я вірю, що ми зможемо подолати наших ворогів і збудувати краще майбутнє. Важливо пам’ятати про всіх, хто став нашою силою, і про те, як важливо залишатися людьми навіть у найскладніші часи.