Я жила в Оріхові. В перший день війни мені подзвонила родичка та сказала, що сталося найстрашніше. Я почала плакати. Місто почали обстрілювати. Бомбили щодня - це був жах. Я сподівалась, що все це ненадовго. Потім не стало води та світла. У місто привозили гуманітарну допомогу. Я жила з донькою. Одного разу в квартиру прилетіло два предмети. Вони вже горіли, що спричинило пожежу. Моя квартира згоріла вщент. Це сталось другого вересня. Ми все кинули та виїхали до Запоріжжя до другої доньки. Зараз я чекаю на соціальні виплати, бо моєї пенсії не вистачає. У мене на серці - лише печаль. Я не знаю, як жити далі. Чекаю лише на завершення війни.