Я до війни жила під Києвом, у Вишгороді. А коли почалася війна, то виїхала в Лебедин з п’ятирічною дитиною.
Найскладніше - коли бомбили і дитина боялася спати. Ми в погребі ховалися, а коли стали сильно бомбити, пішли у підвал.
Коли попало в підстанцію, нас забрали друзі в Лебедин, бо взагалі два тижні не було світла й газу. Не було де приготувати поїсти, то готували на вулиці. Нас було чотири сім’ї.
Моя дитина перестала розмовляти, хоча до війни розмовляла гарно.
Хочеться, щоб війна швидше закінчилася.
