Спокійно спала у ліжку, коли зателефонував телефон і повідомили про жахливу звістку – почалась війна. На початку труднощів було безліч. Була розгубленість, що є робити далі… Згодом зрозуміли, що можна здолати будь-які труднощі, якщо ти живий і здоровий.

Головна подія, яка залишила відбиток на душі, серці, здоров'ї - це розлука з донькою, яка в момент початку вторгнення росії знаходилася у Бородянці, Київської області. Моя дитина два тижні жила під обстрілами, сиділа в холодному підвалі хвора, з температурою. Два тижні я не могла її витягнути з того жаху, бо там знаходилися скрізь нелюди - кадирівці.

Я пам'ятаю, як чекала зв'язку зі своєю дитиною. Його не було більше 5-ти днів. Потім вже дізналася, що у неї не було змоги зарядити телефон. Решту днів я чекала смс, що вона жива і здорова. Розумію батьків, жінок, які очікують звістку від своєї дитини, чоловіка…

У перші дні вторгнення одразу скуповували все, що було на вітринах магазинів: крупи, олію, муку, цукор, воду, свічки... Намагалися економити. Живемо з родиною разом. Тільки старша донька, про яку розповіла, виїхала за кордон. Ми залишили своє місто разом з улюбленцем своїм, собакою породи такса Баксом. Він пухленький такий у нас. Його чомусь сприймали за дівчинку. Тому всі люди казали: «Бачите, навіть вагітну собачку не покинули, забрали з собою». Трохи ця ситуація внесла гумор в момент страху від переїзду…

Зворушила небайдужість та підтримка від людей. Велика подяка деяким волонтерським організаціям, які допомагали з продуктами.

Я вчитель початкових класів. На жаль, працюю дистанційно. В момент початку війни я випустила 4 випускний клас та продовжила роботу з малюками 1 класу. Долали труднощі науки онлайн. Але впоралися! Я рада ,що моя професія приносить користь.

На згадку про страшні події залишилась стара валіза, з якою переїжджали. В дорозі зовсім порвалася… Але шкода викинути. Вона нагадує про часи, коли їздили відпочивати на Азовське море...