Яна Олексійчук, 11 клас

Шепетівський навчально-виховний комплекс №3 у складі "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені Н. Рибака та ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою"

Вчитель, що надихнув на написання есе: Костюк Людмила Сергіївна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни… Перечитую ці слова - і відразу стає моторошно. Я і досі не розумію, як у ХХІ столітті таке могло статися? Думки збилися в купу, зав’язалися у вузли та не дають мислити критично, у голові постійно лунають звуки сирени. Спробую зосередитись та розповісти свою історію. 

Розумію, що кожного українця зачепила війна: біль, втрати, руйнування, смерть,  ріки сліз, могили, сироти, каліки, розчарування, розпач,невизначеність, безвихідь….

Це дуже страшне слово чорного кольору враз перекреслило все моє життя, мрії. А ще не так давно були чудесні плани на майбутнє, а головне – були поруч ті люди, які підтримували мої ідеї – мій хрещений татусь. На жаль, ця клята війна забрала його у мене. Чому, не розумію! Він був моїм вірним другом, завжди давав цінні поради, вчив любити Україну, боронити її незалежність.

Коли розпочалася війна, хрещений Сергій не вагався, став одним із перших, хто пішов захищати нашу Батьківщину, залишивши дружину з двома маленькими синочками. Хрещений татко знав, що його обов’язок – захищати тих, кого він любить.

Дослівно пам’ятаю нашу останню розмову, щоденно складаю у своїй голові пазли страшних картин війни. Мій світ змінився в одну мить. Неможливо описати той стан, коли дізнаєшся, що більше не буде поруч людини, яка була другим батьком. Тільки тоді розумієш, яку високу ціну ми платимо за свободу, коли втрачаєш близьких людей. Мій хрещений загинув, захищаючи інтереси кожного з нас, захищаючи свою рідну землю, домівку, дружину, діток. Моя душа розривається на шматки. Кожен день без нього - це боротьба з порожнечею, яку ніхто і ніколи не зможе заповнити.
Поряд з цією важкою втратою на щаблі є й інша історія, яка продовжує давати надію. Це історія про друга Сашу. Він був у Польщі, коли розпочалася війна. Але без усіляких вагань та роздумів повернувся захищати Україну уже 26 лютого 2022 року. На даний момент Саша вважається зниклим безвісти, і біль знову охоплює мене. Коли він повертався з фронту, ми завжди збиралися разом з сім’єю, адже він наш спільний друг. Саша любив грати на гітарі, його музика наповнювала наш дім затишком. Одного разу він зробив незвичайний подарунок моєму молодшому братові – це була також гітара, на якій вчив грати та співати лише українських пісень. У його щирому виконанні я могла відчути всю глибину воєнних переживань. Я не знаю, чи знайдуть  його, чи побачу, чи обійму, але пам’ять про нього буде жити в мені назавжди, адже гра на  музичному інструменті  наскрізною ниткою прошила моє серце. Я молюся та чекаю

Ці 1000 днів запеклої війни стали важливим та цінним уроком. Ми всі переживаємо важкі втрати, та попри всі перешкоди, труднощі маємо триматися разом, бо в єдності наша сила.

Ми всі змінилися, переосмислили цінності, але українці не зламалися, бо маємо найсильнішу зброю - любов до нашої рідної землі, мови. Вже занадто багато пройдено, щоб здаватися. Нація, яка пережила війну, гідна поваги, тому про вчинки людей треба знати та пам’ятати через роки, через століття, через тисячоліття. 

Я вірю в нашу Перемогу. Нехай пам’ять про наших рідних та друзів буде завжди живою, нехай їхні історії роблять нас  сильнішими.

Сьогодні, як ніколи, актуальні слова Великого Кобзаря: 

Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава і воля святая!