Ярушкін Олександр

Єрківський ліцей імені Героя України В.М. Чорновола Єрківської селищної ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Янворська Лариса Анатоліївна

Війна. Моя історія

Моя історія під час війни – це історія моєї Батьківщини, моєї сильної, непереможної України.

Зараз моя держава кожен день приймає на себе великі масові атаки з повітря від ненажерливої сусідки. Є великі руйнування інфраструктури міст, цивільних об’єктів, послаблення економічного стану країни. Найстрашніше, що і на передовій гинуть наші герої-захисники України, і в тилу росіяни знищують цивільне населення. 

  З початку вторгнення росії моя країна прокинулася від масових повітряних атак ракетами по цивільній інфраструктурі, хоча ці нелюди говорили, що "б'ють по воєнних базах України". Тоді я навчився розрізняти гул літака та свист ракети. Потім ці щурі посунули на мою незалежну країну. Спочатку вони хотіли взяти мою столицю Київ за три доби, але не вийшло. Ми вистояли, як справжні борці за незалежність своєї нації. Мерзенна недокраїна путіна після розгрому під Києвом із великою ганьбою змушена була відступити. Різні міфи про велику міць росії розвіялися. Показово, що нам дуже сильно допомагали партнери різних країн світу. 

В Україні путінські дикі пси нікого не жаліли: ні малих, ні старих, ні жінок. Після визволення від цих терористів було знайдено багато мертвих людських тіл, які були згвалтуванні, розстріляні або закатовані до смерті. Були спроби спалення убитих жителів. Багато людей зникли безвісти або були депортовані із України до росії, особливо дітей. Ці дияволи навіть не пожаліли 10-річну дівчинку Катерину Вінарську, яка була розстріляна на очах бабусі та дідуся. Це сталося на другий день повномасштабного вторгнення путіна в Україну в селі Новий Бурлук. Катруся лише хотіла втекти від війни, але ці гниди цього не дали зробити. Я, коли про це дізнався, то ледь стримав свої емоції. Хіба це щасливе дитинство? Воно було розстріляне росіянами. 

Не досягнувши поставленої мети на фронті на початку війни, путінська зараза перекинулася на критичну інфраструктуру. Минулого року я постійно сидів без світла і не міг нормально вчитися, бо ця гнида російська бомбила  енергетичні об’єкти. Запорізька атомна електростанція у місті Енергодар із початку вторгнення неодноразово ставала жертвою різних атак терористів. Була велика ймовірність того, що катастрофа стане ще гіршою, ніж Чорнобиль. Але героїчний вчинок наших людей не допустив катастрофи.

Далі – підрив Каховської ГЕС. Ці дурні хотіли затопити мою країну і послабити економіку. Було знищено багато будинків і врожаю. Багато рослин, занесених до Червоної книги України, на превеликий жаль, зникли. Волонтери активно допомагали людям, які втратили своє господарство, житло, врожай.

путін думав, що таким чином поставить мою країну на коліна, але і цього разу не вдалося. Моя країна ніколи не здається і буде боротися до переможного кінця.

Зараз на передовій воюють наші солдати, які захищають мене, моїх близьких та друзів від цих нелюдів. Мені боляче за кожного загиблого, пораненого, полоненого, зниклого безвісти. Я ніколи не забуду їхній героїзм, їхню самопожертву в ім’я України.

Я вдячний нашим волонтерам, і сам допомагаю воїнам, чим можу. Велику справу робить мого однокласника мама, яка постійно збирає і возить на фронт необхідні речі, допомагає нашим захисникам. Я її поважаю як хорошу людину. Таким людям, як вона, потрібно ставити пам'ятника.

Я дуже сильно хочу, щоб ця нікому не потрібна війна закінчилася. Щоб не вмирали невинні люди, військові та діти, не руйнувалися міста і щоб було б все добре. Слава Україні! Героям Слава!

Дорогий читачу, коли ти прочитаєш цей твір, то знай, що відбувалося насправді. Ніколи не забувай про тих, хто захищав мою країну, жертвуючи своїм власним життям, від путлера, убивці і терориста. І вшановуй пам'ять кожного героя, який віддав своє життя заради перемоги.