Коли Оріхів почали активно бомбити, Світлана з дітьми виїхала звідти. За півроку їй довелося змінити кілька місць проживання. Одного разу вона поїхала додому по речі, однак через обстріл взяти нічого не вдалося.

У мене троє дітей. Ми переселенці з міста Оріхів. Виїхали, коли почалися сильні обстріли.

24 лютого ми побачили на відео в інтернеті, що відбувалося у великих містах. У нас в перший день нічого подібного не було, все почалося 28 лютого.

Вночі з 7 на 8 березня наше місто накрили «Градами». Ми за десять годин зібралися і о п’ятій ранку виїхали з міста. На блокпостах нас пропускали, все пройшло добре. Спочатку приїхали в Дніпро, потім поїхали в Туреччину, там пожили п’ять місяців і повернулися в Запоріжжя. Коли в Запоріжжі був настільки потужний обстріл, що у нас повилітали вікна, ми на півтора місяці виїхали в Кобеляки Полтавської області. Потім знову повернулися в Запоріжжя.

Складно і фінансово, і психологічно. Добре, що гуманітарна допомога є. Будинок наш зруйнований. Дітям страшно чути вибухи. Мої старші діти навчаються: син – у школі, а донька – у педагогічному коледжі.

Найбільше мене шокує те, що відбувається в моєму рідному місті. Я їздила туди два тижні тому, хотіла забрати деякі речі. Це була моя перша поїздка додому. Не встигла нічого взяти, тому що поруч почалися прильоти.

Дуже хочеться повернутися додому, відновити будинок і жити, як раніше.