Ольховик Карина, учениця 10 класу Ліцею №1 м. Покровська

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лихацька Лілія Олегівна

Війна. Моя історія

Свою Україну любіть.

Любіть її… во врем'я люте,

В остатню, тяжкую мінуту

За неї Господа моліть...

Т. Шевченко

Ці слова видатного українського пророка Тараса Шевченка безсмертні й звучать на даний час дуже гостро.

Зараз настала ця мить, коли прокинулась людська лють до російських загарбників, які нахабно вдерлися на нашу землю і дихати стало дуже тяжко.

Цей рік став справжнім випробуванням для всього українського народу: у загартовуваності, у  стресостійкості, у вмінні триматися усім разом, у в змозі бити ворога. Я народилася у вільній, незалежній країні, під чистим блакитним небом. Вранці я слухала спів птахів біля хати, а зараз гуркіт винищувачів.

Звикла подорожувати  разом з родиною. Навесні ми насолоджувалися природою Голубих озер, влітку ласкавими, приємними хвилями Азовського моря, восени – риболовлею на березі Червонооскільського водосховища.

І тут настав страшний ранок 24 лютого 2022 року. Росіяни жорстко змінили моє звичне життя. У нас в країни оселився страх, паніка, смуток, сльози. Українці у моторошному страху почали тікати з рідних домівок, не встигаючи взяти навіть речи, бо їх житло ворожа ракета за ракетою безжалісно руйнувала.

Родини гинули прямо у дорозі від осколкових поранень, вибухали машини, люди бігли від цього жаху за кордон. Це було пекло на землі…

Було мирне розмірене життя і його вмить не стало. Моїх друзів батьки вивозили з пекла, навкруги тільки стогін і біль.

Прокидаючись вранці, я хочу вірити, що це був лише страшний сон. І не було ніяких ракетних атак, що я знов не розбираюсь у гарматних залпах, і що міста мого рідного Донбасу, знов стоять цілі й неушкоджені. І найголовніше - люди не загинули від вибухів, а мирно саджають квіти у садочках.

Я знаю, що знайдуться впливові люди, які донесуть загарбникам, що Україна – це нація сильних духом людей, яку за сотні років не змогли зламати жодні  завойовники, бо сила українців у їх крові і єдності. Вірю, що весь цей жах невдовзі закінчиться. Знову запанує радість на моїй Батьківщині.