Все було спокійно, доки не почалася війна. Я прокинулась вранці, як завжди. У вікно побачила, як виїжджають люди. Я побігла в банкомат - там вже були черги. Залишилася вдома. Поступово відключили газ. Потім зникло світло. Без води ми сиділи тижнями. Магазини закрилися. Гарячого не було. Їсти було майже нічого. Потім почалась окупація. Я ходила на мітинги проти цього. Потім я поїхала. Просто неможливо було залишитись.

Росіяни перевіряли всіх на блокпостах. У мене дивились документи. Насміхались наді мною, неначе не розуміли, чому я їду. 

Зараз щоранку прокидаюсь і думаю: "Як там мій дім? Чи живий ще? Чи повернусь колись?" Дуже хочу миру. Дуже хочу додому. Мої рідні залишились в окупації. Дуже хочу їх побачити. Вірю, що це не назавжди, що Луганщина вистоїть, що Україна переможе.