Мені  37 років, маю трьох дітей. У 2014 році ми виїхали з Мар’їнки до Волновахи. А в 2022-му переїхали в місто Синельникове Дніпропетровської області. 

Перший день війни був страшним. Страх - і все. Страх за дітей і своє життя.

На ранок 25 лютого вже відключили тепло, потім світло, і десь на третій день виключили газ. І ми майже весь час були в підвалі.

Виїжджали з колишнім чоловіком на машині під обстрілами. По дорозі були розстріляні люди, машин спалені. «Гради» стирчали з землі. Дуже страшно було.

Ми з собою забрали ще сусідів з маленьким хлопчиком. Вся машина у нас була посічена уламками. Ми залишилися без житла. Без майна. В чужій хаті. Мої діти від страху посивіли.

Та вже якось навчилися тримати себе в руках. Ми віримо в краще майбутнє. Намагаємося жити далі й вірити, що все буде добре.