У перший день війни я почула вибухи, бо працювала артилерія росіян. Відразу зникло світло, у людей почалась паніка. Потім заїхали російські танки. Я з дітьми сиділа в укритті. Морально пережити обстріли було важко. Не було газу та опалення. Доводилось сидіти в холоді. Мої діти лякались звуків вибухів. Я вирішила виїхати, аби врятувати дітей. Чоловік нас вивіз до Запоріжжя, а сам повернувся - доглядав магазин, який у нас був. 

Зараз всі разом ми живемо в Запоріжжі, їхати далі у нас коштів немає. Тут також страшно, але іншого виходу немає. В окупації залишаються мої батьки. Я дуже за них хвилююсь.