У перший день війни я залишилась вдома. Все сталось несподівано. Був період, коли в Костянтинівці не було води, пів року не було газу. 

Найбільше мене шокує,  що над головою літають ракети та руйнується рідне місто. Багато близьких серцю місць розбомблені. Мої діти дуже бояться прильотів. Вони лякаються гучних звуків, прислухаються до будь-яких незвичних звуків. 

Мої рідні з інших регіонів мене підтримують, співчувають. Це дуже приємно. Також допомагає вижити гуманітарна допомога. 

Майбутнє я бачу мирним без війни. Сподіваюсь, що Костянтинівку відбудують. У місті майже не залишилось шкіл.