Мені 31 рік. У мене троє діток. Наймолодшу доньку народила місяць тому. Ми зі Степногірська Запорізької області, це за 30 кілометрів від Запоріжжя в бік Василівки. Там нас війна і застала 24 лютого зранку. Ми три дні були вдома, а потім переїхали до батьків. Жили разом два тижні, а на початку березня ми виїхали на захід України до родичів. Згодом приїхали в Запоріжжя. 

Спочатку в нас було все. Ми купили для дітей ліки, у нас були продукти, води запаси зробили. 

Їздили скуплятися в місто, і поки ми там перебували два тижні, в нас усе було. А потім зібралися виїжджати, бо вже магазини не працювали, стало тяжко. 

Ми використовували те, що було вдома, а потім виїхали. Мої діти досі бояться гучних звуків. Їм тяжко, і нам також. У Запоріжжі теж недалеко від нас прилітало. 

Хотілося б, щоб війна вже сьогодні закінчилася. Дай Боже, щоб наша земля повернулася до нас із найменшими втратами з нашої сторони, щоб рідні, які залишилися в окупації, повернулися до України.