З початком війни я лишилася роботи, працює тільки чоловік. Лишилися дому і всіх речей, місто майже зруйноване. Зараз мешкаємо в квартирі, яку винаймаємо. На роботу змоги піти немає, бо ні з ким залишати дітей, у нас їх двоє.

Найважче лишитися всього, і виїжджати з одним рюкзаком на трьох, залишити чоловіка під обстрілами і виїжджати в безпечніше місце, і розуміти, що поняття не маєш куди їхати, бо ні до кого, і коштів майже немає. Не було довгий час зрозуміло, що з батьками і що робити далі, як прогодувати і вберегти дітей. Вони бачили, як горіло наше місто, та чули перші постріли. Страшно.

На початку війни, коли місто вже було було під обстрілами, ми ще знаходилися без світла і зв'язку, бачили пожежі, але мали змогу евакуюватися тільки шостого березня.