У перший день війни я була у Запоріжжі, а тим часом моє рідне село було під обстрілами. Пологівський район росіяни відразу почали бомбардувати. Я не могла допомогти батькам, що опинились в окупації. З ними не було зв’язку, через що я дуже хвилювалась, чи живі вони. Пізніше вони мені розповіли, що виживали без світла та води.
Морально пережити такі часи для людей пенсійного віку дуже важко.
Через місяць після початку вторгнення і виїхала за кордон з дітьми. Більше року вони не бачили батька. Потім я вирішила повернутись. Своє майбутнє я бачу тільки в Україні. Знаю, що ЗСУ переможуть.
