Історію подано мовою оригіналу

Ми з Маріуполя. Жили добре, все було гарно і прекрасно. 24 лютого вночі я не спала. Ми жили у Східному мікрорайоні і чули, як наближалися вибухи до нас.

Я поїхала в той же день із чоловіком, бо його перевели по роботі, а батьки мої і сестри залишилися в Маріуполі й сиділи в підвалах до кінця березня. 

Мені важко було покидати домівку. І потім важко було забрати батьків із Росії, бо їх примусово вивезли туди. 

За допомогою волонтерів ми перевезли батьків до Німеччини. Ці волонтери купили для них квитки, оплатили дорогу, і зараз батьки зі мною в Німеччині. А мій чоловік – на війні.

Коли ми виїжджали до Запоріжжя, то на трасі було дуже багато народу. І коли ми під’їжджали до Оріхова, то недалеко від нас почали прилітали снаряди. Ми вибігли з машини, полягали на землю, почекали, доки закінчиться обстріл, і далі поїхали.

У мене був кіт, але він залишився там. Ми просто не думали, що так надовго поїдемо.

Ми віримо в наші Збройні сили. Мені б хотілося, щоб якомога швидше скінчилася війна, і мій чоловік повернувся додому живий і здоровий.