Нас обстрілювали в 2014-му, і я думала, що і це так шидко закінчиться. Ніколи не думала, що буде таке страхіття.

Відключили всі комунікації. Мабуть, на третій день війни уже нічого не було: опалення, світла, зв'язку, води. 

Мій чоловік захворів у підвалі так, що туди спустився, а звідти вже його винесли. Там у нього інсульт стався, його паралізувало. Півтора місяці не було ніякої допомоги, ніяких лікарів, і він помер. Люди допомогли похоронити. Там кущі були, в них сміття скидали. Ми там розчистили, вирили яму. 

Я думала, що повернусь і перезахороню. Вірила, що скоро закінчиться все. Але його викопали і відвезли у траншею, куди всіх звозили. Ні могилки немає, ніде нічого.

Ніхто нас не евакуював, там взагалі не було ніякої влади. Тільки стріляли, та все вибухало. Сусіди мене до Мангушу довезли, а далі я вже сама. Вони в Германію виїхали.