Війна розпочалася несподівано. Ніхто до ладу не розумів, що відбувається. А потім полетіли ракети. Обстріл за обстрілом. До нашого району влучило кілька разів. Будинкам діставалося, навіть школи били. Ми з чоловіком сиділи в підвалі. Носили туди все, що могли: їжу, воду, матраци. Але їжа швидко закінчувалася. Магазини закрилися, аптеки також. Світло пропало. Газ вимкнули. Телефони майже не працювали. Я щоночі прокидалася від звуків вибухів. Спати було неможливо. Люди гинули, навіть діти.

Мені було моторошно і боляче. Не можу зрозуміти, за що це все. Чому нас так нищать?

Потім ми виїхала. Мого будинку в Попасній вже немає, але я все одно сумую по дому, своєму під'їзду, по сусідах. Сподіваюся, переживемо це все. Повернемося. Відбудуємо. Головне – вижити.