Ми з Сєверодонецька. Я працював на швидкій допомозі водієм. У перший день війни я був на роботі. 

Найважче було виїхати з дому. Ми поїхали 10 березня, після сильних обстрілів, своєю машиною. Прийшов з роботи, працював добу, дружина сказала: "Виїжджаємо" - і я прямо у формі швидкої допомоги й поїхав. 

Ми їхали, куди очі дивились. Виїхали разом з дружиною і сином. Батько з нами не захотів їхати. Пізніше його вивезли друзі швидкою допомогою.

Другу моєму ногу відірвало. Ми всі цілі, слава Богу. 

Зараз живемо у гуртожитку вже майже рік. У цьому гуртожитку і теща живе, і куми. Я рахуюсь на "швидкій", мені зарплату платять. Дружина працює.