Ми якраз поїхали в Київ із чоловіком – робити операцію головного мозку. 23-го поїхали, а 24-го почалася війна. Йому вже в березні робили операцію, і якраз нас бомбили сильно. Саме під час операції, у той день дуже бомбили. Потім я сама потрапила в лікарню, і вже два роки не можу видряпатися. Жили ми в Бобринці Кіровоградської області. Ми й зараз живемо тут.

Я три операції по онкології перенесла, то, звісно, грошей на ліки не вистачає. Усе платне. 

Несправедливість шокує. Те, що одним людям – усе, а іншим – нічого. Особливо це пенсіонерів стосується. Хіба  можна вижити на 2500 гривень? Навіть таблеток не купиш. Таблетки купила, а на їжу вже не лишилося грошей… Ось так і живемо, мучимося. Прийшла старість, а нам жити спокійно не дають.