Я жила у своєму рідному місті Херсон, коли почалась війна. Одного ранку я прокинулася від тривожного дзвінка сусідки, яка повідомила мені про це. Я не могла повірити, що це правда.
Найбільша складність для мене була з ліками та готівкою. Я мала проблеми зі здоров'ям, але в аптеках не було нічого. Я домовлялася з волонтерами, які могли заїхати на окуповану територію і привезти мені потрібні препарати. А грошей у мене не було, бо я втратила роботу.
Я шокувалася, коли дізналася, що моя сусідка - колаборантка. Вона надала свою квартиру окупантам, які жили через стінку від нас. Я боялася за своє життя. Моє місто обстрілювали постійно. Одного разу після прильоту ракети, вилетіли шибки у моїй квартирі. Я зрозуміла, що мені треба виїхати звідси. Я була дуже щаслива, коли настав день деокупації мого міста. Я плакала від радості і вдячності нашим бійцям і волонтерам.
У мене немає таких речей, які б нагадували мені про війну. Тільки спогади і надія на мир.
