Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Олександра Вапник

«Багато хто ночував у ванних, сподіваючись уберегтися»

переглядів: 848

Коли почалася війна? Якогось конкретного дня не було. Ми до останнього не вірили, що стріляють, що все змінюється. Ми намагалися в це особливо не вдумуватися. Якщо занурюєшся в негатив, то виникає більше страху, невдоволення. І ти неначе починаєш жити тільки цим страхом.

Воєнні дії я не бачила, а ось чула дуже добре. Просто я жила в самому центрі міста, а стрілянина в нас переважно відбувалася на околицях, у нас поруч аеропорт розбитий. Там поруч моя бабуся жила, і добре, що не дожила до цього часу, бо саме туди прилітали снаряди. Я бачила вже наслідки обстрілів – і дірки в будинках, і пробоїни.

А одного разу вночі ми прокинулися від того, що поруч дуже голосно працював «Град», і звуки були настільки страшні, що серце як би вискакує з грудей. У нас дуже багато, до речі, навіть ночували в ванних, щоб якось уберегтися, якщо раптом влучить у будинок.

Багато хто ночував у ванних, сподіваючись уберегтися

Коли я була на сьомому місяці вагітності, ми вирішили виїхати. Біля міста вже були блокпости, потрібні були перепустки. І куди я тільки не зверталася за цими перепустками, навіть була готова віддати будь-які гроші, але нам обіцяли-обіцяли – і нічого. Потім ми просто домовилися з людиною, яка нас на машині полями вивозила. Нам пощастило, що ми зустріли тільки два-три дрібних блокпоста, солдати бачили, що я при надії, і до нас питань жодних не було.

Ми хотіли повернутися. Думали, що дитина народиться в Україні, а коли йому виповниться три роки і я вийду з декрету, ми зберемося і поїдемо. Коли йому було 2,5 роки, я знайшла тут роботу, ми порадилися з чоловіком. Він їздив додому двічі (у нього мама там залишалася на той час), і після цього сказав: «Там немає чого робити». Нічого не закінчилося за три роки, тому ми залишилися.

Там людина обмежена блокпостами, немає можливості спокійно пересуватися, комендантська година. Якщо вийдеш, тебе заберуть окопи рити. Не хочеться так жити. Людина повинна спокійно пересуватися, вирішити – хочу поїхати на море. Взяти й поїхати на море.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Донецьк 2014 2021 Текст Історії мирних жінки чоловіки молодь діти 2014 переїзд зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення здоров'я житло діти перший день війни обстріли Донецька розлука з близькими 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій