Віталій Володимирович до останнього відновлював електропостачання у Гуляйполі, але після оголошення офіційної евакуації виїхав у Запоріжжя. Його знайомий залишився, і це рішення стало для нього фатальним.

Я жив в Гуляйполі, працював електромонтером в обленерго. Їздив на зміни відновлювати електропостачання до 15 червня. Було таке, що й під обстрілами працювали, адже без електрики і води не будеш. В наш будинок прилетів снаряд, три поверхи розбило. Зараз ми орендуємо житло в Запоріжжі. Донька також у Запоріжжі, але тепер мешкає окремо - з нареченим. Жінка працює дистанційно. Не дивлячись ні на що, віримо в наші ЗСУ і мріємо повернутись додому.

Коли почалась війна, довго не вірилося, що це все насправді так серйозно. Я думав, що це лише намагання налякати нас. Але коли почали обстрілювати Гуляйполе, стало моторошно.

Гуманітарних проблем в нас не було. Харчі на підприємство привозили, мер міста допомагав. Світла не було, води не було, газ також перебили, але від голоду ми не помирали. Волонтери з ліками допомагали.

Боляче від того, що все ми втратили: тридцять років працювали, щоб все отак пропало.

Коли оголосили евакуацію, ми схопили те, що було під рукою, сіли в машину і поїхали. Була велика колона автівок, ми не знали, що нас чекало попереду. Але в Запоріжжі нас добре зустріли та допомогли – ми дуже вдячні. І Фонду Ріната Ахметова вдячні за допомогу. Цінності змінились, тож зараз головне, що родина жива.

Спочатку ми приїхали до кумів - вони нас прихистили. В двокімнатній квартирі нас було сім чоловік. Потім ми назбирали кошти, винайняли квартиру. Вимушений переїзд видався тяжким – всі наші речі лишились вдома.

Був випадок, який мене шокував найбільше. Водій з роботи залишився в Гуляйполі під обстрілами, щоб допомагати тваринам, яких люди залишили, коли виїжджали. Він ходив їх підгодовував. Якось я поговорив з ним, а через деякий час мені зателефонували і сказали, що його смертельно поранили і він загинув. Це мене дуже вразило.

Росіяни б’ють хаотично – і мирні люди гинуть, і військові. Не знаю, коли це скінчиться. Мені - якби вчора. Скоріше б окупанти вивели свої війська та віддали наші території, щоб менше загинуло наших. Я працівник енергопідприємства. Тож працюватиму і вдень, і вночі, щоб дати світло людям і щоб звільнити Україну.