Я жила в окупації, не могла виїхати. Дев’ять місяців не було води, хліб привозили з Баштанки. Я не могла отримати пенсію, бо банкомати не працювали. 

В результаті обстрілу мій син згорів. Зайнялася пожежа, і він не зміг вибратись. Мені шкода всіх людей. Багато загинуло. Так не повинно було бути.

Коли у село зайшли ЗСУ, я зраділа. Нашим воїнам виносила їжу та чай. Зараз небезпека не минула, але виїжджати я не хочу. Так і  залишаюсь у рідному будинку. Готова до будь-якої ситуації.