Війна - це дуже страшно, мені до цих пір страшно. Ми вісім місяців сиділи в окупації. Я нікуди не виїздила. Нас все зненацька застало, ніхто не думав. Перші дні було так страшно, що не передати. Відразу танки пішли, через нас всі кулі летіли.

Від самого початку окупації ми нічого не отримували, а зараз нам дають хліб і продукти. Дуже приємно, що за нас хтось хвилюється.

Мій синочок підірвався на міні, йому 38 років було. Після того у мене інсульт був. Я у Миколаєві в лікарні лежала. Дуже важко.

Хочу, щоб все це швидше закінчилося, сил немає терпіти.