Волокіта Анна Андріївна, 15 років, Комунальний заклад «Харківський фізико-математичний ліцей №27 Харківської міської ради Харківської області»

Війна. Найстрашніше слово в житті кожного. Ми чуємо про неї багато за свій вік… Спочатку, дідусі розповідають історії з дитинства, коли війна відбувалася власне перед їхніми очима. Вони пам’ятають, як лунали звуки стрільби за вікнами, та їздили танки по вулицях. Ми чуємо розповіді Ветеранів на свято 9-го травня, читаємо про це в книжках, а потім на уроках історії вивчаємо ще більш давні конфлікти різних імперій…

Але все це схоже більш на якусь казку, страшну неправдиву казку… І ми не віримо, що колись вона може статися з нами.

Ось так “одного разу – прекрасного ранку – постукала до нас у віконце невелика, здавалось, війна…”, двадцять сьоме травня 2014-го року, цей день був особливим у моєму житті, на який я чекала дуже довго, але… Давайте про все по порядку.

Для мене початок війни – це день, коли почалися бої за Донецький аеропорт, бо саме тоді сталися перші жорстокі дії з боку агресора.

Двадцять шостого травня 2014-го року проросійськи бойовики зайняли частину будівель Донецького аеропорту та намагалися взяти його повністю під власний контроль, вони наказували українським військовим, щоб ті склали зброю і здалися. Після цього підрозділи армійського спецназу завдали удару по терористах, і почалася війна.

Мені настільки боляче писати ці рядки, що навіть сльози котяться по щоках, бо вони вимальовують переді мною страшенні картини загибелі ні в чому невинних людей, але саме так можна відчути хоч маленьку частину болі, яку вони пережили.

Але всі ці подробиці ми дізнаємося пізніше, бо моя історія починається вже двадцять сьомого травня 2014-го року, і я готова Вам її розповісти. Це був по-справжньому прекрасний сонячний день: вівторок, як зараз пам’ятаю, я була в школі і ще навіть не здогадувалася, що мене чекає… І першою новиною за той день був дзвінок мого Тата зі словами: “Сонечко, вітаю, в тебе народився Братик!!!”, я була по-справжньому щаслива… Ви навіть не уявляєте наскільки... Бо дуже чекала цього дня!

Ще змалечку я прохала Батьків про молодшу сестричку або братика, і нарешті це чудо сталося! Я хотіла розповісти про нього всьому світу! І Майже всю решту цього дня я посміхалася… До вечора…

Звісно мій Тато знав про всі події на сході України ще з самого ранку, але не розповідав мені, бо я маленька, та ще й був такий прекрасний день! Але все вийшло так, як мало статися. Увечері того ж дня Батько поїхав відвідати Матусю та Дмитрика (так ми назвали мого молодшого братика), а я ненадовго залишилася одна вдома та вирішила подивитися мультфільми. Увімкнувши телевізор, я випадково натрапила на канал з новинами, та щось змусило мене зупинитися на ньому.

Саме в ту хвилину я вперше почула словосполучення “почалася війна” не в якійсь історії про минулі часи, а в контексті подій реального часу. Мій світ перевернувся догори дриґом…

Це був сильний удар по моїй дитячій психіці, бо думки одразу почали плутатися, нагадуючи найстрашніші моменти з історій Дідусів, та в голові було тільки одне питання: “Як жити далі, й що буде з моєю сім’єю?” Залишок часу, чекаючи Тата, я провела у своїх думках та уяві, яка тільки й робила, що малювала сумні картини. Після повернення Батька я розповіла йому про почуте, і, на жаль, він підтвердив мої слова та розповів уже повну історію того, що сталося, в деталях, бо конкретика дуже важлива в цій справі.

Розмова сформувала уяву про подію, але не прибрала всі страхи. Тоді Батько звісно пообіцяв мені, що все буде добре, і я йому повірила!

Зараз вже 2021-й рік, я все ще проживаю в Україні, в Харкові та почуваюся дуже щасливою!! Ви знаєте, у мене все дійсно добре, як і було обіцяно, бо ми зберегли цілісну сім’ю та своє рідне місто! Війна вже продовжується восьмий рік, і ніхто не знає коли вона закінчиться…

Це завдає мені болю… Але я продовжую вірити у щасливе майбутнє своєї Рідної країни!

Ось така в мене вийшла історія про братика, який народився в перший день війни. До речі, коли він дізнався цей факт, то пообіцяв захищати Україну від ворогів у майбутньому! Такий маленький патріот зростає в моїй сім’ї. Дякую всім, що дочитали історію до кінця! Сподіваюся, Вам сподобалось.

Та пам’ятайте: все буде добре, так казав мій Батько!