Коваленко Вікторія, 10 клас, Десантненський ЗЗСО Вилківської міської ради

Викладач, що надихнув на написання есе – Дубська Майя Данилівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна — це слово, яке ріже в саме серце. Вже 1000 днів ми живемо в реальності, де кожен день перетворюється на боротьбу за свободу, людяність та право на існування. 1000 днів тому багато з нас і не здогадувались, що війна стане частиною нашого життя, що вона змінить нас назавжди. Ці дні — це не лише статистика, це не просто цифри. Це історії життя, втрат, перемог, надії та боротьби. Це історії кожного з нас.

Я хочу розповісти про свій шлях через ці 1000 днів війни. Хоча, зізнаюсь, жодна історія, навіть моя, не зможе повністю передати ті почуття, які переповнюють кожного українця в цей непростий час. Ми всі стали свідками, учасниками та, можливо, навіть героями свого особистого фронту.

1000 днів тому війна прийшла до нас раптово, як грім серед ясного неба. Я пам'ятаю той день, коли почула перші новини про вторгнення. Спочатку було важко усвідомити, що це не просто чергове загострення конфлікту, а повномасштабна війна. Було відчуття, що світ став розбитим на частини, а майбутнє оповите темрявою. Я не могла уявити, що таке можливо у сучасному світі, що людина може свідомо обирати шлях руйнування.

На той момент я не знала, як буду жити далі. Як продовжувати вчитися. Було важко навіть просто спланувати день, адже кожен новий ранок приносив нові тривожні новини, нові втрати та руйнування.

Почуття безпорадності охоплювало, але в той же час, десь глибоко всередині з'являлась віра в те, що ми зможемо вистояти.

З часом страх почав трансформуватись у щось інше — у рішучість. Мій шлях, як і шлях багатьох українців, почав наповнюватись активними діями. Хтось вирушив на фронт, хтось допомагав у тилу, а хтось зайнявся волонтерською діяльністю. Ми усі об'єдналися, як ніколи раніше. У моєму випадку, це був шлях допомоги тим, хто найбільше постраждав від війни: переселенцям, родинам, які втратили домівки, людям, які опинилися у безвихідних ситуаціях.

Я, як і мої однокласники, друзі, почала брати участь у волонтерських проєктах, збирати гуманітарну допомогу, шукати можливості підтримати тих, хто втратив все.

Кожен день приносив нові виклики, але також і нові можливості допомогти, стати корисним у цій великій боротьбі. Моє життя стало наповненим сенсом, і кожен маленький крок у підтримці інших давав відчуття того, що я роблю свій внесок у нашу спільну перемогу.

Окрім фізичної війни, є ще одна, менш видима, але не менш важлива — це війна всередині кожного з нас. Війна проти страху, відчаю, болю втрат. За ці 1000 днів я навчилася справлятись з власними емоціями, з тривожністю та невпевненістю. Кожен день — це випробування, і не завжди вдається залишатись сильним. Були моменти, коли хотілося опустити руки, коли здавалося, що сили більше немає.

Але саме в такі моменти я знаходила підтримку у своїх близьких, друзях та співвітчизниках. Ми стали однією великою родиною, яка підтримує одне одного у найважчі часи.

Ці 1000 днів показали мені, наскільки важливо залишатись людяним, навіть тоді, коли здається, що навколо панує хаос і ненависть. Ми боремось не тільки за свою землю, а й за те, щоб залишитись собою, не втратити віру в добро, у справедливість, у те, що цей жахливий період колись закінчиться.

Мій шлях через ці 1000 днів війни — це шлях від страху до рішучості, від відчаю до надії.

Я навчилася цінувати кожен день, кожен момент життя, навчилася бачити світло навіть у найтемніші часи. Кожен з нас, проходячи через війну, змінюється. Але важливо не дати їй зруйнувати нас зсередини.

Зараз, коли ми вже пройшли таку довгу дорогу, я бачу перед собою світле майбутнє. Я вірю, що після цієї війни ми станемо ще сильнішими, ще більш об'єднаними.

Ми вистоїмо, бо маємо не тільки силу зброї, а й силу духу. Ці 1000 днів стали для мене уроком мужності, єдності та віри. Я вірю в нашу перемогу, бо бачу, скільки людей кожного дня бореться на своєму фронті, допомагаючи наближати цей день.

Мій шлях триває, і я знаю, що попереду ще багато випробувань. Але зараз я готова йти далі, готова боротися, допомагати, бути частиною цієї великої історії. Ми вистоїмо, бо правда на нашому боці, а разом ми непереможні.