Федорчук Дана, 10 клас, Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №277 з поглибленим вивченням англійської мови 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Андрієвська Ірина Жигмондівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни змінили моє життя назавжди. Кожен з цих днів залишив свій відбиток, сповнений болю, втрат і надії. Мій шлях крізь цю війну почався з вибухів та страшних слів мами: “ Почалась війна”. Потім все відбувалось швидко: наш тато вивіз нас з мамою і сестрою з Києва до Рівного, залишивши нас у безпеці.

А сам подзвонив вже з військкомату. Він добровільно пішов на фронт, не питаючи нас, але зробив це, щоб захистити свою сім’ю і країну.

Ми залишилися в Рівному, і перші тижні були наповнені тривогою та невідомістю: що буде далі? На жаль, ми не знали відповіді на це запитання, і досі не знаємо. І у цей важкий час, коли ми залишили наше звичне життя у Києві, ми почали пристосовуватися до життя у іншому місті, але вже без фізичної допомоги тата. І саме у цей період, нам допомагали незнайомі люди, яким ми дуже вдячні.

Сусіди, волонтери, знайомі, рідні  — всі були поруч, допомагаючи різними способами. Це був час, коли я зрозуміла, наскільки важливою є взаємопідтримка.

Війна згуртувала людей, і, хоча було важко, я навчилася багато новому. Це були уроки на все життя. Я навчилася самостійності, та іншим якостям, таких як: прасування, готування, можливо, яких я ніколи б не отримала в мирний час.

Три місяці з початку війни ми жили в Рівному, але згодом батьки відправили мене із сестрою до Франції. Там ми зустріли надзвичайно добрих людей, які підтримували Україну і нас.

Ми також підтримували Україну, поширюючи правду про війну, розповідаючи іншим про боротьбу нашого народу. Але навіть закордоном постійно хотілося повернутися додому, до Києва, і, зрештою, ми повернулися.

Київ зустрів нас змінами, адже нас не було там півроку, але це все одно наш дім, і ми продовжили жити тут, як і раніше, але вже в іншій реальності.

Мій тато також продовжував боротися. За час війни, він побував у багатьох регіонах України — Рівненській, Херсонській, Миколаївській областях, а потім його перевели на Донецький напрямок. Це був момент, коли мої страхи стали ще більшими. Я постійно думала, що це кінець, але насправді це був лише початок нового етапу війни для мене.

Ми з мамою самотужки робили все — ремонти, вирішення побутових проблем — без чоловічої руки. Все, що ми мали, — це підтримка тата через телефон та відеозв’язок.

Я до останнього вірила, що тато повернеться. Він завжди був справжнім прикладом для мене — навчав любити Батьківщину, не здаватися і боротися, якими б важкими не були обставини. Він показував своїм прикладом, що бути патріотом — це не просто слова, а дії.

Я часто читала новини, бачила сотні жертв, зруйновані міста, і моє серце розривалося від болю. Я хотіла допомогти всім, зробити щось більше для тих, хто страждав.

Мій тато був таким самим — він завжди допомагав людям, навіть коли мав небагато можливостей. Але вересень 2024 року змінив моє життя назавжди. Я ніколи не могла уявити, що тато, мій герой, не повернеться. Він героїчно загинув на війні, до останнього захищаючи Україну, наш народ і свою сім’ю. Його смерть стала ударом, який я, мабуть, ніколи не зможу прийняти.

Тато був моїм другом, справжнім другом, який навчив мене найважливішому в житті, і міг навчити ще більше, якби не війна.

Я знаю, що тисячі сімей пережили те саме. Сотні тисяч людей втратили своїх рідних у цій жахливій війні. Я ніколи не думала, що це може трапитися і в моїй сім'ї. Мій шлях у цій війні був важким. Усвідомлення того, що наших близьких більше немає, прийде не одразу, і ми довго не зможемо змиритися з цим.

Але я точно знаю, що не забуду, хто зруйнував наш мир, хто забрав у нас наших рідних, і до цього часу хоче зруйнувати нашу цілісність та знищити мир і надії у краще майбутнє.

Мій тато був справжнім героєм і патріотом. Він підтримував нас не тільки фізично, але й духовно. Мій шлях був сповнений жахів, болю і втрат, які мені не хочеться згадувати, і я не знаю, коли забуду їх, можливо, ніколи.

Але одне я знаю точно: тато назавжди залишиться в моєму серці, як приклад справжньої сили, відданості і любові до своєї країни, і людини, яка була готова боротися за наш спокій і мир, віддавши своє життя.