Ярмішко Марʼяна, 8 клас
Лохвицької гімназії No1 Полтавської області
Вчитель, що налихнув на написання есе: Прокопенко Ніна Олексіївна

Війна моя історія

«Яка війна у XXI ст.?» - так думало більшість українців до 24 лютого. 24 лютого в мене почалося з пʼятої ранку. Я прокинулася від плачу мами в іншій кімнаті, одразу побігла до неї, запитую «Що трапилося?» І відповідь на моє запитання звучаланастільки жахливо, що аж волосся дибки стало і очі налилися слізьми: «Почалася війна». Так життя розділилося на «до» та «після», як у більшості наших славних українців. Слово" війна"- це найгірше слово, яке я чула, відчувала за всі свої 13 років життя. Воно викликає емоції ненависні. І, на жаль, на кожного громадянина нашої сильної та могутньої держави вплинуло негативно: хтось втратив найріднішу людину, хтось своє родинне гніздечко. Тому ми не повинні впадати у відчай, бо ми, українці, здолаємо і цього ворога. Все буде Україна!

Мою сімʼю це лихо не минуло. Мій рідний брат вступив до лав ЗСУ. Тепер він є командиром у 31 бригаді. Вони багато звільняють окупованих територій. Для родини дуже важко переживати довгу розлуку, особливо моїй мамі та тітці. Вони так хвилюються, що ночами не сплять. Увесь час слідкуємо за новинами з фронту.

Мої батьки завжди допомагали братові та підтримували його. Вони допомогли коштами купити машину для військових,також донатили жителям Херсону, коли були величезні проблеми з водою внаслідок підривуросіянами Каховської ГЕС. І для хлопців, наших захисників, - це мотивація, спасибі воїнам ЗСУ за те, що у мене є можливість навчатисяв гімназії, здобувати знання!

Недарма Тарас Шевченко говорив: "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі - чужі люде, роблять лихо з вами".

Слава Україні!