Кучмар Надія

9 клас, Ліцей 1 м. Хмільника

Вчителька, що надихнула на написання – Кулініч Ольга Миколаївна

Чому бути українкою – моя суперсила?

Я – українка, і я пишаюсь цим. На перший погляд я звичайна дівчинка, що навчається у 9 класі Ліцею №1 міста Хмільника, що на Поділлі. Насправді – не зовсім звичайна, бо люблю все українське, автентичне та справжнє. Люблю борщ з пампушками; люблю вареники з вишнями та домашню ковбасу. Залюбки готую зі своєю мамою. А здібності до готування мені передала бабуся, на честь якої мене назвали - Надія.

Ми в родині дотримуємось українських традицій. На Різдво я ношу «Кутю» до своєї хрещеної Уляни і смакую з нею різдвяні страви. Співаю колядки, знаходжу забуті старовинні переспівки і з радістю виконую на свята.

А ще, у моїй родині збирають вишиванки, що є генетичним кодом нації. І це справді так, адже перебираючи їх можна розказати історію нашої родини, історію краю, з якого вони привезені. У колекції є ніжно блакитна квіткова вишита хрестиком, що дісталась від прабабусі з села на Вінниччині, чорно-червона , з калиновим цвітом – з Житомирщини та Галицька вишиванка, вишита чеським бісером, якій більше 120 років. Моя мама вишиває бісером і вишила для мене вишиванку з маками , яку я одягаю на свята.

Та не тільки вишиванки мені цікаві. Я люблю співати українські пісні, і в музичній школі, де я навчаюсь, ми співаємо в ансамблі та сольно. Не можу передати відчуття, які мене переповнюють, коли я виконую українські пісні, як сучасні , так і забуті. Пісні ми віднаходимо з моєю учителькою Тетяною Анатоліївною. В моєму репертуарі більше 20 українських пісень. Це і журлива пісня «Журавочка» - про журавку, яка покохала не того птаха, і «Голубка», про ніжну та лагідну птаху. А ще, є жартівливі пісні «Про цапа», «Жабу», «Лиса», «Господиню», які демонструють особливості нашого побуту та традицій. Саме талант до співу я отримала від дідуся Миколи та другої бабусі Ганни.

Мій прадідусь Омелян, пережив голод, але не продав інструменти на яких грав і співав.

Тож наші пісні, наш традиційний одяг, наші страви - справжнє диво, а мова така мелодійна, що можна заслухатись та замилуватись її красою.

На мою думку, незламність нашої нації в тому, що ми не втрачаємо віри, не перестаємо боротись і вірити в Перемогу над орками. В тому, що ми передаємо з покоління в покоління наші традиції, бо моя мама передала усю цю любов мені, а їй передала її мама та бабуся.

Зараз я навчаюсь у школі, ходжу плести сітки і виступати в парку з вокальною студією для переселенців та відпочиваючих у санаторії мого міста військових. Цей невеликий вклад я роблю для Перемоги, і це моя суперсила!

Я люблю свою Україну і вірю в нашу Перемогу!