Ірина Юріївна з сім’єю вдруге за останніх вісім років була змушена покинути рідну домівку

Я була дома у Слов'янську. Вранці чоловік розповів, що він чув вибухи. Ми покинули рідну домівку дев’ятого квітня - після вибуху на залізничному вокзалі у Краматорську.

Війна вплинула на мого сина, адже у свої десять років він вже свідомо сприймає всі жахи війни.

Ми евакуювались у Київ: тут живе тепер вся моя сім’я, але ми дуже хочемо додому. Я вдячна людям, які нам постійно допомагали. Наразі я у столиці доглядаю за племінницею з інвалідністю.    

Вперше ми стикнулися з війною у 2014 році. Ми досиділися вдома до того, що ніде було взяти питної води для маленької дитини, не було електрики.

Згодом біля нас зруйнували будинок - це була жахлива ніч для нашої родини. Після цього ми евакуювались.

У мене є відео, яке було зняте за день до початку війни: на ньому мій син разом з іншими дітками біжить назустріч тренерці з танців, щоб обійняти її. Це було відео, яке було відзняте в останній мирний день.