Я проживаю в селі Олексіївці Нікопольського району. Мені 65 років. 

Ніколи не чекав, що росіяни полізуть до нас. У Донецьк – можливо. Але щоб до всієї України! 

У нас в селі більш-менш спокійно. Декілька разів прилітало недалеко від мого дому. А куди мені їхати? Мені вже 65 років. У мене свій дім. Все життя проробив на заводі, побудував усе для себе. Не хочу покидати рідну домівку. А діти мої живуть у Польщі.

Ми з жінкою працелюбні, тому нам усього вистачає. Ліки теж були. Діти трохи допомагають. Є люди, яким набагато гірше, ніж нам. 

Нікополь від нас за сім кілометрів. Його обстрілюють дуже часто - я боюся туди їздити. У Нікополі моторошно. Я один раз поїхав і потрапив під обстріл.

Обстрілюють жилі будинки, гинуть люди. Мій хороший друг потрапив під обстріл і загинув. Оце шокує.

Мій онук воює на передовій у Донецькій області. Мені його дуже шкода, загалом дітей шкода. А я своє життя вже прожив. 

Думаю, що в липні все скінчиться. Мені так здається. Мрію, щоб не гинули люди. Дуже хочу побачити дочку та онуку.