Все життя я прожив у Лисичанську. Війна застала мене там у 2022 році, і 1 квітня довелося виїжджати евакуаційними автобусами до Дніпра. Там мене зустрів син, а пізніше я переїхав у Бровари до старшого сина. Зараз ми з дружиною живемо на орендованій квартирі, бо власне житло на тимчасово окупованій території недоступне. 

Виїжджали ми завдяки благодійному фонду – було шість автобусів, збирали людей із Лисичанська та Рубіжного. 

Легкові машини теж виїжджали, але я не зміг поїхати на своїй через стан здоров’я – у мене одне око, і дальні поїздки важкі. 

На мою думку, війна повинна закінчитися якнайшвидше. Потрібно звільнити наші території, вести переговори, бо багато людей загинуло. Щодня хоронять людей – це страшно бачити.

Я мрію просто про спокій і мир: прожити день, не турбуючись за життя близьких. Наш дім - на окупованій території. Там будинок великий, я власноруч багато чого робив, але зараз - не знаю. Мені повідомляли, що там живуть росіяни. 

Найголовніше для мене зараз - щоб війна закінчилася і люди змогли повернутися до нормального життя.