Я народилась і прожила все життя у Запоріжжі. Досі працюю викладачем гри на фортепіано у музичній школі

24 лютого, коли дізнались про війну, був неймовірний страх за дітей і за країну. Досі не можу зрозуміти, як росіяни, які були нашими братами, могли так з нами вчинити. 

У місті москва в музеї Вітчизняної війни щоразу згадують прізвище мого дідуся, тому що він звільняв москву. А тепер росіяни прийшли вбивати його дітей і онуків. 

У наш дім влучила ракета. Тепер у нас такі труднощі - будуть зносити під'їзд, не знаю що буде з нашими квартирами. Коли був ракетний удар, я з онуками перебувала вдома. Летіли шибки фонтаном. Тільки і встигла онуків відправити у загальний коридор. 

У нашій родині горе - загинув чоловік племінниці на запорізькому напрямку. У перші дні війни він пішов добровольцем на війну. Коли стосується своєї родини, це жахливо. 

Дякую Фонду Ріната Ахметова за гуманітарну допомогу. 

Рідні і близькі перебувають у стресі. Мій син працює у силовій структурі, ночами чергував. Ми нікуди не виїхали, тому що син працює. Сестра моя з родиною перебуває за кордоном. 

Мрію, щоб швидше закінчилась війна.