Батіщева Тетяна Леонідівна, вчителька української мови та літератури в Деражнянському ліцеї №1

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Лютий… Страшний день закарбувавсь у пам’яті назавжди, зруйнував усі мої сподівання і плани. Страх огортав тіло, адже на руках у мене сидів син, якому виповнився один рік, та більше ста учнів тривожно зазирали у вічі, чекали пояснення: «Що ж відбувається в нашій країні? Невже, справді, почалась війна?»

Тихо й непрохано підкралась вона

У наші домівки, села й міста.

Життя спокійне зруйнувала,

Сотні воїнів на небо забрала.

Пустка в душі, розпач, безвихідь, невідомість – жахливі почуття, що терзали душу. Перша думка – виїжджати в Німеччину, але ж як я житиму на чужій землі? 

Порадившись із чоловіком, ми прийняли єдине правильне на той момент рішення – залишитись на Україні, відбудовувати свою державу, за яку проливали кров наші пращури.

Ці нестерпні дні війни змінили мої пріоритети, навчили жити сьогоднішнім днем, докладати всіх зусиль для підтримки захисників, оскільки вони виборюють нам мир і перемогу. Воїни, наче яскраві вогники серед темряви, випромінюють світло, надію для мільйонів українців.

Наразі моє серце поділено на частини, кожною з яких є мої учні. У дні тривог хочеться стати для них непохитною стіною, яка захистить і прикриє у хвилини неспокою.

Я хочу по-новому жити

І з могутньою Європою дружити,

Нашій Україні віддано служити

Та її дітей від росіян боронити!

Моє призначення в роки війни – сіяти в серця дітей зерна любові до Батьківщини, поваги до захисників України.

На своїх уроках навчаю здобувачів освіти берегти рідну мову, пропагувати українське слово в різних сферах життя. Ми щотижня дякуємо Ангелам-Захисникам, передаємо їм гостинці, патріотичні малюнки та зворушливі листи. Неодноразово мій чоловік відвозить всі зібрані речі воїнам на Донецький напрямок. Він волонтер, із перших днів повномасштабного вторгнення перевозить гуманітарну допомогу з різних куточків світу. Серце щемить від думки, що він може не повернутись, адже дорога до хлопців знаходиться під прицілом ворога. Незважаючи на будь-які труднощі, я невпинно дякую Богу і Захисникам за те, що живу, милуюсь красою рідної землі.

Я, мов невпинна ріка, рухаюсь далі до перемоги, завзято працюю із цвітом нашої нації. Вірю, що незабаром прокладатиму свій шлях в мирній цілісній Україні, де пануватиме спокій, гармонія та єдність.