У перший день війни я пішла на роботу, але довелося повернутись через обстріли. Потім ми місяць просиділи в підвалі. Харчувались з запасів, світла не було. Без води було дуже важко. Чоловік постійно бігав по місту й шукав воду та їжу. Одного дня він потрапив під обстріл, бачив загиблих людей. Це призвело до тяжких емоцій, і ми вирішили виїхати. В голові не вкладається, що таке могло статися. Дуже хвилювались за дітей.
Стріляли по домах, стріляли по людях.
Ми виїхали до Полтави і зараз залишаємось тут. Що зараз відбувається вдома, ми не знаємо. Чекаємо на перемогу та хочемо повернутись додому.
