Без сліз я не можу пригадувати початок війни. Це дуже важко. Я з мамою жила в окупації. Бачила росіян, які були в селі. Вони ходили по селу з собаками, вчиняли обшуки,  відкривали все в домівках, заглядали по всіх шафах. 

У селі не було світла, води і газу. Не вистачало продуктів, пенсію не платили. Було дуже важко. Ми забули, що таке хліб і цукерки. 

Потім село визволили ЗСУ. Були такі емоції, що важко передати. Я зустрічала та годувала наших хлопців. 

У майбутньому я сподіваюсь, що повернусь у рідну домівку, хоча будинок у мене  розбитий. Я виїхала з рідного села, але вірю в перемогу та відновлення країни.