Селище Успенівка розбомбили під час війни. В центрі села немає жодної вцілілої будівлі. У моєму будинку вибиті вікна. Все відновлювала власним коштом. 

З села я виїжджала з сином. Людей вивозила місцева влада, все було добре організовано. Мені шкода людей, які залишаються в Успенівці. 

Від стресу мене рятує донька. Рекомендує необхідні ліки. Вона медикиня. 

Я дуже хочу бачити майбутнє в мирній країні. Сподіваюсь, що придбаю власне житло. Вірю в перемогу України та сподіваюсь на краще.