До війни я жила у Волновасі, працювала, у мене народилася дитина. Все було добре, а потім в один момент усе зруйнувалося. Мій будинок згорів, і я тікала під обстрілами.

У перший день війни гупало цілий день. Наступної ночі десь о третій годині, дитина спала біля вікна, а я сиділа на дивані. Я почула свист і схопила дитину. Снаряд прилетів до сусідів, а у моєму будинку вибило всі вікна. Зникло світло. Я спустилася у підвал і просиділа там п’ять днів, майже не виходячи.

Після цього я зрозуміла, що треба тікати. Наді мною постійно літало. Я зібралася і поїхала в тому, в чому була. Добре, що взяла документи.

Я виїжджала на своїй машині. У машині нас було шестеро. З собою я вивезла тільки маленьку дитину. 

Приїхала до Полтави. Чому саме сюди? Навіть не знаю, так вирішила.

Найбільше мене шокувала сама війна. Я ніколи не думала, що таке може статися. 

Залишилася без нічого, будинок повністю згорів.

Дуже хочу, щоб швидше настав мир і щоб Україна перемогла. Своє майбутнє я бачу тільки мирним. Зараз це найголовніше.