Я з міста Мангуша під Маріуполем. Мешкав там з дружиною, моїми батьками та батьками дружини. Дружина була вагітна двійнею. 

Зранку ми почули вибухи й дізнались по телебаченню, що розпочалася війна. 

Мій будинок потрапив під обстріл, мене було поранено уламком у плече. Я повернувся з магазину, сидів у машині, заряджав телефон. У цей момент влучив снаряд. Пошкоджений будинок моїх батьків, розтрощило мою автівку і зламане моє життя. Шокує те, що я не можу повернутися додому і повинен десь шукати собі прихисток.

Ледь не загинули члени моєї родини, у тому числі - моя вагітна дружина.

Ми залишилися без житла, довелося виїжджати. У мене був шок від поранення. Поруч був друг, їхній будинок теж зачепило. У той момент неможливо було звернутися до лікарні, щоб зробити рентген. Вирішили виїжджати. Швидко зібралися і поїхали. Тесть віддав свою машину і ми виїхали на ній. Це було 2 березня - на той момент були тільки наші блокпости. Нас супроводжували: допомогли виїхати, показали дорогу. Тоді вже на Запоріжжя не пускали, там були бої. Ми виїхали відразу за Дніпро. Спочатку жили під Львовом у Стебнику, а потім уже переїхали до Надвірної Івано-Франківської області. 

Найскладніше нам було знайти житло там, де спокійно. Щоб не було чути обстрілів і щоб моя сім'я була в безпеці. Вже на заході України я став батьком хлопчика і дівчинки.