Я пенсіонер, жив у Гуляйполі, займався господарством. На життя не жалівся. Звісно, війну ніяк не очікував. Коли почалось вторгнення, мені зателефонував син та сказав, що Дніпро обстрілюють. Я не розумів, що робити. Потім почув вибухи. Почав готувати погреб, аби перечекати обстріли. Зі мною була трирічна онука.

У місті почались обстріли. Було дуже страшно.

Потім син настояв, щоб ми виїхали. Приїхав зять та вивіз нас. Дорога була без обстрілів, хоча на той момент у місті було багато зруйнованих будинків. Рік я прожив у сина у двокімнатній квартирі. Потім вирішив переїхати у Запоріжжя. Зараз мій будинок стоїть пошкоджений. Не знаю, чи буде мені куди вертатись. Чекаю перемоги ЗСУ та миру.