Тамара Іванівна виїжджала з рідного села, бо там рашисти влаштовували полювання на людей. Повернувшись, не впізнала свій будинок
Я родом звідси, з села Павло-Мар’янівка Баштанського району. Працювала вчителем. У 2014 році народилася моя онука в Херсоні, і я пішла на пенсію. Їздила дітей провідувати, з онучкою погуляти. Коли війна почалася – все обірвалося.
Наше село постійно обстрілювали. Спочатку ми були «сірою зоною». Потім рашисти почали стріляти по людях, які пасли корів. Називали це «ганяти тарганів». Я не витримала і виїхала в Кіровоградську область. Покликала дітей, вони з Херсона приїхали до мене, і ми там цілий рік були як переміщені особи. Зараз я повернулася назад, але ж війна ще не закінчилася. Через нас летять ракети, «Шахеди» тощо.
Нам люди допомагали, та ми й самі старалися. Аби тільки цих рашистів вигнати з нашої країни!
Найбільше шокувало те, що росіяни стріляли по людях у нашому селі. Із сусіднього села, за три кілометри. Вони прекрасно бачили, що тут люди живуть, вони просто «полювали».
Я приїхала – будинок наполовину зруйнований. Потроху відновлюю. Поставила два вікна. Підремонтували, що могли, нам дали матеріали. Шкода онучку, бо в Херсоні вона ходила і на танці, і на англійську, і садочок відвідувала, а зараз заняття онлайн.
У Кіровоградській області на стадіон сходилися херсонці, миколаївці. Ми там обговорювали кожен рух наших ЗСУ. Мали зв’язок і зі Снігурівкою, і з нашим селом, і з сусідніми. Усі новини знали. А от коли нас звільнили, ми спочатку не повірили. Це була дуже велика радість! А тепер хочеться, щоб і лівий берег звільнили. Там у мене куми. Я навчалася в Херсоні, то в мене всі подруги звідти. Зараз іноді зв’язуємося, коли виходить.
Здоров’я погіршилося. У Кіровоградській області майже не спала, а коли приїхала додому – трошки заспокоїлася. Хоча в мене і серце, і тиск, і нерви – усе стало нестабільне… Але нічого. Аби тільки скоріше перемога!
Хочеться жити, як раніше. Навіть онука написала, що вона хоче повернутися в Херсон і жити так, як до війни. Жодного подарунка не попросила, хоче тільки приїхати додому.