Кузьменко Антоніна Вадимівна, 15 років, учениця 10 класу Дніпровської загальноосвітньої школи № 2, с. Дніпровка, Запорізька обл.

Вчителька, що надихнула на написання – Невзорова Сніжана Павлівна

Конкурс есе "Один день"

Це був насичений день. Зранку була у школі, сьогодні день контрольних робіт. Було важко, але я старалась і думаю, що недарма. Після уроків з однокласниками влаштували пікнік. На вулиці осінь, така краса! Тепло ще не покинуло наш край, і ми просто не можемо намилуватися осінніми барвами. Все було чудово!

Коли я потрапила додому, тато вже чекав на мене. Кожного дня ми разом дресирували нашого цуцика, німецьку вівчарку, Рекса. Він дуже розумний і швидко вчиться, я просто обожнюю наші тренування.

Сьогодні п'ятниця, ми влаштовуємо сімейну вечерю, і ніхто її не пропускає. Зібравшись за столом, чекали тільки на брата. Він трохи запізнювався, повідомив, що у нього дуже важливі новини для нас. Сергій вже закінчив університет, шукав роботу. В наш час це дуже непросто. І нарешті він прийшов! За столом ми обговорювали , як минув тиждень, ділилися планами на майбутнє. Наприкінці нашої вечері брат просто приголомшив новиною, що він підписав контракт на військову службу строком 5 років. За столом настала тиша… Ніхто не міг в це повірити. Тато встав і мовчки вийшов з кімнати.

Він військовий, пройшов війну в Афганістані, яка не минула безслідно. Навіть зараз він переживає те, що було вже багато років тому.

Тато ніколи не розповідав нам про той період свого життя, а ми намагаємось не ятрити його рани. В нашій родині тема війни - табу.

Зараз схід нашої країни охоплений війною. Страшно жити з розумінням того, що це відбувається поруч. А тепер мій рідний брат буде в самому осередку війни.

Лише зараз я усвідомила та відчувала, що таке війна. Мій брат став частиною війни. Чи зможе він пройти її, повернутися додому живим та здоровим? Чи зможемо ми жити з розумінням того, що зараз, можливо, він посеред тяжкого бою, кожного дня чекати звісточки від нього, просто радіти тому, що почули його голос? І скільки там таких як він?!

Наша країна задихається в полум'ї цієї війни. Тільки зараз війна знову прийшла в мою родину. Сподіваюсь, у нас вистачить сил її пережити. Смуток захоплює душу, сльози не висихають на обличчі.

Я хочу лише, щоб війна швидше закінчилась і мій брат повернувся додому!

Вночі я майже не спала, прокинулась дуже рано. Вийшовши з кімнати, я побачила, що тато сидить з Сергієм на кухні і досі ведуть розмову. Вони зрозуміли один одного. Тато пишається тим, що виростив справжнього чоловіка. Через три дні ми провели Сергія на поїзд. Це був ще один важкий крок, але ми його зробили. Вся наша родина вірить ,що майбутнє подарує тільки мир і процвітання!